подборка стихов
· · · · ·
Моя потеря
Ни кто не рад, ни кто не грустен,
Но каждый знает лишь одно :
Что потеряешь, что упустишь –
Вернуть утрату не дано.
Но не выкидывай из памяти осколка,
Хоть он и болен. Хоть и мал,
Останется как на груди наколка,
Как обелиск печальный среди скал.
[22.07.97-10.06.00]
· · · · ·
Зіронька
У небі зіронька горіла,
Собі поволі мерехтіла,
На душу смуток навивала
І світлом ніжно щось співала.
Та зоря – мрія і надія,
Та пісня – радість і любов,
Вона ніколи не зітліє,
У серці запалає знов.
Як смуток завітає в душу,
Як горе візьме верх, авжеж,
Згадати зіроньку я мушу
І щастям засіяю теж.
[02.07.00]
· · · · ·
Заради чого треба жити ?
Заради чого треба жити ?
Мета одна – за для життя.
Щоб відчувати, щоб радіти
І долі щось прошепотіти,
Щоб не піти у забуття.
Для чого нам воно, життя ?
Щоб відчувати радість волі
І не здаватись грізній долі,
Щоб сонця промінь відчувати,
Щоб пахощі квіток вдихати,
У всі легені щось співать,
Жаги до щастя не втрачать,
Життя найкраще наживати,
Щоб завжди бути й не зникати,
Щоб знать добро і зла не знать.
[22.02.01]
· · · · ·
Сьогодні хтось побачив світ
Сьогодні хтось побачив світ уперше й назавжди.
Сьогодні хтось побачив світ, світ щастя і біди,
Світ сонячних весняних днів,
Сумних одинаків-вітрів.
Сьогодні хтось побачив світ уперше й назавжди,
Сьогодні хтось побачив світ і зміг себе знайти.
Хто бачить скрізь у повні ніч, не бачить теплі дні,
Хто бачить скрізь у повні ніч, в очах хова вогні –
Хай прожене на віки той злу думку ненависну
Відкинувши зловісну смерть і темряву зловісну.
[07.03.02]
· · · · ·
На війні нема переможців
На війні нема переможців
І написано це у роках –
Завжди втрати – життя оборонців,
Що стояли за нас на фронтах.
Переможці отримають славу,
Переможені – лихо та жаль,
Та заповнять в той світ переправу
Двох сторін і журба, і печаль.
Подивилися б ми у минуле
І засвоїли цінний урок :
Перемоги й поразки забули,
А над сім’ями воїнів рок.
І не стали б тоді воювати
Всі народи, у мирі жили.
Та часам тим, мабуть не настати
І не змовкнуть гарячі стволи.
На війні нема переможців
І написано це у роках :
Завжди втрати – життя оборонців,
Що теплили надію в очах.
[2002]
· · · · ·
Лето
Где-то вдали кораблик плывёт
Прощаясь с родными краями,
А над головою солнце печёт
И море мне машет волнами.
Какие у лета прекрасные дни,
Блестящие волны на солнце,
А ночью восток озаряют огни –
Маяк открывает оконце.
[осень 2002]
· · · · ·
Що таке щастя…
Що таке щастя ? Це вранці роса
Сяйвом своїм зігріває,
Раннії квіти – яка ж то краса,
Вітер їм оду співає.
Що таке щастя? Це світле вікно,
Сонце пече у зеніті.
Всім посміхається щиро воно,
Радість в душі в такі миті.
Що таке щастя? Це вогник в очах,
Світлі рядки на папері,
Віра у світле майбутнє в думках,
В серці – відчинені двері.
Що таке щастя і мить саме та,
Мить, коли серце радіє ?
Що таке щастя ? Коли самота –
Спогад про батька зігріє.
Спогад то щастя, що було колись.
Смутні години настали.
Мамині сльози тоді полились,
Труби як марш проспівали.
Смерть я забуду, згадаю життя,
Мушу життя пам’ятати.
Щастю тому вже нема вороття,
Мушу нове будувати.
Що побудую, не знаю і сам.
Спогад – фундамент надійний,
А як завершу – то вже не віддам
Щастя, мій сон безнадійний.
[18.09.02-24.03.03]
· · · · ·
Україна-Cвіт
Сідає сонце. Ні хмаринки.
Тихенько вітер завива,
гілля гойдає як билинки
і наче шепче щось. Слова?
А чи гілок то тихий шурхіт?
Чи це й не вітер то?
А чи від моря дивний буркіт?
Чи степ? Чи що? Чи хто?
Та всі ті звуки, що я чую,
і все на що дивлюсь,
за що радію чи сумую,
то Україна-Русь.
Списи дзвеніли і мечі, –
до перемог скликали,
і українці-русичі
йшли в бій, перемагали.
Вже зорі вкрили небосхил,
і землю вкрила ніч.
В народу завжди море сил,
ми – Україна-Січ.
Спас український, гопаки,
мушкети, шаблі, луки,
і українці-козаки
йшли в бій за кров, за муки.
Буде й світанок ще для нас
і сонце запече,
із часом ми, як прийде час,
підем плечем в плече.
Хай спокій прийде в рідний дім
і прийде сонця схід.
Лише одна у світі цім
є Україна-Світ.
[28.03.03]
· · · · ·
Перед очима – кімната,
Все що на запах – то стіни,
В пам’яті менше вже втрата,
Та ще немає – дівчина.
Дивні думки, що й казати –
Зустріну колись все єдино.
Але мені хочеться знати
Де ти, єдина дівчино.
Рано мені для кохання,
А для забави вже пізно.
Цифра 15 востаннє
І зо 3 тижні вже тісно.
Через 3 тижні я буду
З паспортом – вже не дитина.
Не було дитинства й не буде,
Та може знайдеться дівчина ?
Ще не існуєш в уяві,
Ще не затьмарюєш світло,
Ще не радію появі…
А може і вже ? ... Та набридло
Думкою себе втішати.
Мабуть і правда зарано.
І все таки хочеться знати…
Весна є, немає – кохана.
· · · · ·
Стихи мои – лишь капля в море,
На пальцах их пересчитать
Не трудно. Я о счастье, горе
Не часто сяду написать.
Но что пишу – частица сердца,
Что ж, мало сердце я излил,
Что из души шагнёт за дверцу –
Отцу и родине дарил.
Года идут, а я как прежде
Любовь к Отчизне лишь таю.
Неужто в чувствах я невежда
И женский пол я не люблю?
Сижу я в доме как в темнице:
Компьютер, школа – всё что есть.
Играть не прочь я и учиться,
Но в стенах счастья не обресть.
Вам – шум и пляски, дискотеки,
И всё же это чуждо мне.
А может нет? Ведь все утехи
Для каждого сойдут вполне.
Для всех дитя я, и не странно :
Ещё не видел белый свет.
Что ж, всем не вырасти так рано,
А скоро мне 16 лет.
И как сказать, быть может к счастью
Не знать разлуки, но любви…
Любовь так рано не у власти,
А всё – обман, ты так живи.
О чём же речь? В таких годах-то
Вопрос о счастье не стоит.
Чего душе подростка надо?
И всё поведать предстоит,
Пойти судьбы по перекрёсткам,
В глаза увидеть белый свет,
Но трудно выдержать подростку
Без чувств любви в 16 лет.
[03.04.04]
· · · · ·
Весь этот бред
Сидишь на уроке и мысли глотаешь.
Стихи, ведь от скуки что делать не знаешь.
За серым окном ты весну узнаёшь
И в этой весне ты без друга живёшь.
Не девичьих губ, не нежных объятий
Не знаешь, но что б отдохнуть от занятий
Ты пишешь на листике весь этот бред,
А после – домой, а дальше – обед,
Дрова порубать или ветки ломать,
А позже, возможно, в игру поиграть.
И дел не найдётся чтоб пела душа,
Но стоит грустить? Ведь мечта хороша,
Ведь светлое завтра заменит вчера
И буду как все я гулять до утра.
Но ныне билеты, экзамен – завал.
Ох, если б я прок в этом не понимал,
Когда б для меня это всё – всё равно,
Но в жизни моей не такое кино.
Ну всё, возвращаюсь учить я предмет,
Ведь уже начертал я весь этот бред.
[06.04.04]
· · · · ·
Про байдужість
Чи засяє сонце гаряче промінням,
Чи роздує вітер в пил тверде каміння, -
Будем далі жити – будем пізнавати
Як в новій епосі віку доживати.
Що несе майбутнє? Скажуть – так і буде.
Що виставу корчиш, бунтуючий люде?
Хто за вас не стане – до нас обернеться,
Нашими вустами щиро засміється –
Буде йому слава, будуть йому гроші –
Не дурна забава, як дари хороші.
Не дивись на захід: там така ж картина,
Просто в нас завзятіш тягне все людина.
Подивись: на сході наші олігархи
З тамошніми разом – родові монархи.
Що вам бунтувати, чого ви доб’єтесь?
Ось коли поспієте, кольором наллєтесь…
А, була вже стиглість за часів козацтва,
Ви вже перезріли. Ворожого царства
Вам тепер немає, лютого напастя.
За волю боролись – нема сил,... за щастя?
То вставай же думко і руйнуй байдужість!
Знову запанують розум, правда, мужність.
Годі патріотам нехтувати владу –
Дай народній волі гетьмана посаду.
А тоді побачим станеться що з нами,
Що прийде у ногу з новими часами.
Добрі або злії запанують сили –
Жити будем в світі, що самі створили.
[27.01.05]
· · · · ·
Девиз
Что не творишь ты, шедевр или бред,
Верь, что ты лучший в мире поэт.
Кто что-то скажет – право его.
Не откажись от своего.
Веря в себя ты поверишь в других.
Ни кто не осудит несложеный стих.
Знаешь: не будут его почитать –
Дай без опаски его прочитать.
Кто-то оценит, а кто не поймёт,
Пусть он напишет наоборот.
Дай ему ручку и чистый листок,
Пусть начертает несколько строк.
Пусть он поверит в шедевр или в бред,
Скажи, что он лучший в мире поэт.
[17.03.05]
· · · · ·
Я не сумую вже так сильно
Я батька пам’ятати маю,
Я завжди пам’ятати маю.
Не те, що горе забуваю.
Не батька, горе забуваю!
Сумую? – Ні. І сум забутий.
Сумую? – Ні! Той сум забутий!
Вже зник на віки ворог лютий.
Вже вмер у серці ворог лютий!
Так, весни душа воліє.
Так! Цього душа воліє!
Сильно сонце, сильно гріє.
Сильно сонце душу гріє!
[03.04.05]
· · · · ·
У пошуках
Я сам не знаю, що творю,
про що й навіщо говорю,
пишу непотріб, чи мистецтво.
Але поезії зорю
шукати спробу повторю,
її вершину і блаженство.
Хто знає, як знайти свій стиль,
порядок, швидкість, розмір хвиль,
і напрям їх - лише в майбутнє.
Доклавши мало так зусиль
в поезії чекай на штиль,
а пошук – шлях у незабутнє.
7.11.2005
· · · · ·
Скала тверда, как никогда
Ведь поработали года.
И что?
Дым над водой зовёт меня,
Без дыма в небе нет огня:
Не то.
И в мире всё стремится в высь.
Ты на скале?-До неба дотянись!
Тянись!
Ты можешь всё, когда ты хочешь.
Тянись!
Всю жизнь ты сталь до блеска точишь.
Ты встанешь, меч свой обножив.
Тянись, пока ты жив!
Ноябрь 2006
· · · · ·
