До жовтневого перевороту ця вулиця в Генічеську носила назву Юзкуйської, потім її нарікали іменами різних радянських вождів, а згодом вона стала проспектом Миру. Тут, в розриві скверу, є невелика площа, де стояв пам'ятник Леніну, біля площі — невеликий двоповерховий будинок, де нині розміщається райсільгоспуправління.

Двоповерховим цей будинок був не завжди, таким він став у повоєнні роки, коли тут вирішили розмістити райком партії. Будівельники постаралися, щоб створити певні зручності для роботи людей. Із спорудженням нинішнього «білого дому» туди перейшли і райком, і владні структури.

А колись тут була, як пише автор спогадів Ісидор Федорович Дрига, міська управа, їй цілком вистачало й одного поверху. Хоча засідали в ній люди солідні і впливові. Назвемо хоча б декого. Голова — багатій Носников, члени — поміщик Перепелиця, підприємець Ніколаєнко, підрядник Мірко, лікар Маграм, староста Свічкаренко, багатій Бурлін. Наприкінці березня 1919 року Генічеськ від білогвардійців визволили підрозділи Червоної Армії. Того ж дня в управі відбулося останнє засідання: Голова Носников звернувся до її членів з словами: "Панове, наша місія завершена. Давайте розійдемося".

А за рік перед тим в цьому будиночку засідав військовореволюційний комітет. Його склад не можна назвати суворо більшовицьким, були тут не тільки більшовики Птахов, Ікс, Осадчий, але й ті , хто їм співчував — Коваленко, Трон, Герасимов Разом з усіма засідали й працювали соціал-демократ Княжко і есер Герко. Одразу після жовтневого перевороту ще у певній мірі поважалися принципи демократії.

Комітет активно проявив себе в організаційній роботі Було націоналізовано соляні промисли: Сальков — грека Прокуса, в Чокракі — Мєшковського( їх передали Робітничому комітетові, на який покладалися обов'язки по відновленню виробництва, очолював той орган робітник Солов'янов. Націоналізувався і п'ятиповерховий млин Троніка, де організували профспілковий комітет. Це підприємство було передано у підпорядкування Катеринославському союзові робітними млинів. На місці створили правління, куди увійшли робітник Дорофеєв (голова), Шмиголь, Друкер, Ронькін та інші. Власника млина правління призначило завідуючим. Звідси борошно направлялося не тільки в хлібопекарні та торговельникам, але й в інші міста Криму та північної Таврії.

Млини Файна-Гросманл Беренгарда і Апенанського залишались за власниками але були підзвітні комітетові.Вони переробляли селянське зерно .Майно і склади хліботоргівельників Луї-Дрейфуса, Нейфельда також було взято на облік промислового відділу комітету.Їх контори взимку не працювали , оскільки морська торгівля взимку припинялася, до всього майна з боку робітників проявлялося бережливе ставлення.

На контроль комітет взяв і всю торгівлю, магазини і лавки. Підприємства поміщика Перепелиці і братів Шинянських (вони втекли з Генічеська) перейшли у безпосереднє відання комітету. Було налагоджено забезпечення населення міста продовольчими й іншими товарами.

Створився відділ охорони здоров'я (його очолював Трон), який об'єднав лікарні, амбулаторії, аптеки, протиепідемічні приміщення. Стаціонарне лікування хворих організували в будинку купця Шинянського. Медична допомога населенню міста і навколишніх сіл подавалася безплатно .

На селі біднота об'єднувалась у так звані супряги. Практикувалося прикріплення до них заможних селян для спільного проведення весняної сівби .Позика зерном видавалася з міського фонду.

Для охорони громадського порядку у місті комітет створив загін самооборони в кількості близько ста чоловік, але вони мали на озброєнні лише тридцять гвинтівок і револьверів.

Згодом у Генічеську розмістився для його оборони 1-й батальйон 5-го Задніпровського полку. Під штаб батальйону комітет віддав половину будинку, де знаходився сам.

У маєтках поміщиків, які втекли з білими, німецькими окупантами, на облік взято всю землю, тут створювалися радгоспи, куди направлялися комітетом його представники — комісари. Так, в маєтку А.В. Вібе комісаром був Попов Денис Іларіонович, в економії Л.Д. Дика — Зяблов Федір Васильович, в економії Т. Г. Люца — Гребенюк Дмитро Іванович, в маєтку Б.А. Рикова — Стрюченко Лука Петрович. Комісари одержували зарплату з Мелітопольського повіту, звідти ж надходили й вказівки по веденню господарства, приїздили інструктори допомагати в роботі.

Вівчарське господарство багатого молдованина Ричау теж перетворили на радгосп,

Промисловий відділ комітету проводив націоналізацію не тільки в місті, але й в селах. Так, в Юзкуях під контроль з боку комітету перейшов паровий млин трьох братів Саликіних — Івана, Василя і Гордія, останнього призначили керуючим, а головою робітничого комітету став механік Серіков Петро Давидович. Млин працював у три зміни, гарнцевий збір відправлявся у військові частини. Крім того, борошно здавали на залізничну станцію Риково (нині Партизани), звідки воно направлялося за розпорядженнями Мелітопольського повітового комітету.

Мільйони пудів хліба відправляли тоді в інші міста, в т.ч. в Москву і Петроград. Одна тільки станція Новоолєксіївка посилала щодоби близько тридцяти вагонів зерна.

Закінчилася громадянська війна, і знову комітет очолив відбудову. Але про це в наступній кореспонденції.

Болеслав ЛЕОНОВ.